Прагнення перейменувати вулиці та знести пам’ятники, пов’язані з імперською росією, викликає гострі дискусії в Одесі — місті, яке глибоко вкорінене у свою багатогранну історію. Навіть під час третього року масштабної російської агресії окремі громадські діячі виступають проти змін історичних назв та демонтажу монументів, наголошуючи на збереженні культурної ідентичності.
Про це розповідає Odesa24
Заборони та дебати навколо пам’ятника Ісааку Бабелю
На узбережжі Чорного моря в центрі міста розташований бронзовий пам’ятник письменнику Ісааку Бабелю — уродженцю Одеси. Його зображено в момент творчого натхнення: погляд спрямований у горизонт, рука тримає ручку над стопкою паперу. Проте цей пам’ятник може незабаром зникнути з міського ландшафту.
“Росія використовує культуру, топонімію, мову та монументалістику як зброю,” — пояснює Вадим Поздняков, учасник організації “Деколонізація.Україна”. — “Без проведення деколонізації ефективне протистояння агресору є неможливим, оскільки навіть після військових перемог його маркери залишаться фактором дестабілізації.”
За інформацією The New York Times, українська влада вважає пам’ятник загрозою і наполягає на його демонтажі відповідно до закону про деколонізацію, який зобов’язує ліквідувати символи російської імперії для захисту української культури. Пам’ятник Бабелю, який служив у Червоній армії та частково будував свою літературну кар’єру в росії на початку XX століття, підпадає під цю заборону.
Полярні думки щодо збереження історичних пам’яток
Обґрунтовані аргументи проти демонтажу висловлюють місцеві громадські діячі та інтелігенція, які наголошують на важливості збереження культурної спадщини міста. Антоніна Полетті, редакторка місцевих ЗМІ, зазначає: «Не можна прибирати Бабеля — це означатиме прибрати душу міста».
У свою чергу, Вадим Поздняков висловлює іншу думку:
“Бабель є ‘душею Одеси’ в її російській версії. Він — зручна для агресора фігура, один із тих, хто служив у ЧК і виступав проти незалежності України.”
Активіст підкреслює, що важливими історичними постатями є Жаботинський і Менделе Мойхер-Сфорім, але їх у радянський період не вшановували, натомість віддавали перевагу імперським символам.
Полярні настрої поширені і щодо перейменування вулиць, що були названі на честь російських діячів. Міська влада стикається з протестами, коли порушуються питання про зміну назв, наприклад, Пушкінській, Толстого або Маяковського.
Майбутнє міської топоніміки та культурної ідентичності
Поздняков підкреслює, що історія Одеси — це багатонаціональний порт із унікальною культурною спадщиною, яка зараз переосмислюється в контексті російської агресії. Хоча більшість одеситів виступають проти війни росії, частина громадських діячів побоюється, що закони можуть стерти характер міста, його унікальність і багатовікову історію, зокрема пов’язану з імперським минулим.
Рішення про демонтаж пам’ятників приймає міська рада, яка має спеціальні повноваження та ресурси для обговорень і прийняття рішень. За словами Вадима Позднякова, якщо пам’ятник є об’єктом культурної спадщини, його спершу позбавляють статусу пам’ятки, що є компетенцією Мінкульту.
Водночас, у перспективі, оновлений культурний образ міста має стати синергією українців і представників інших національностей, які не служили імперським режимам. За словами активіста, сучасна топоніміка вже на 90% складається з назв, пов’язаних з особистостями, які або є одеситами, або мають безпосередній зв’язок із містом — саме це і є справжньою «душею Одеси», яку намагалися затьмарити російська та імперська пропаганда.