Одеський рятувальник Олександр Сахаров про страшні пожежі та їх наслідки

Фото: ДСНС України

Про це розповідає Odesa24

Олександр Сахаров, рятувальник з Одеси з восьмирічним досвідом, поділився спогадами про найстрашніші пожежі в своїй кар’єрі, зокрема про трагедію в коледжі в центрі міста та про пожежу в готелі, де йому вдалося врятувати чоловіка. 24 лютого 2022 року він терміново повернувся з відпустки, щоб допомагати під час війни.

У інтерв’ю ДСНС Одеської області Олександр розповів, що до лав рятувальників він потрапив за порадою друга, який вже служив у підрозділі. Спостерігаючи за складною роботою вогнеборців, Олександр мріяв стати одним із них і вже понад вісім років працює у Службі порятунку.

“Одна з наймасштабніших пожеж, у ліквідації якої я брав участь – це пожежа в коледжі в центрі міста. Крики дітей, розпач в очах їхніх батьків, загибель колеги-рятувальника… Адреналін просто зашкалював. Було страшно, але я брав себе в руки й продовжував працювати”, – згадує рятувальник.

Ліквідація тривала до пізнього вечора, і після повернення в частину Олександр не міг заспокоїтися, переживаючи події того дня знову і знову. Старші колеги вчили його діяти з холодною головою та не піддаватися емоціям, адже рятувальникам часто доводиться стикатися з людським горем.

Наступна значна пожежа сталася в їхньому районі, коли вогонь охопив три поверхи готелю, а люди в паніці благали про допомогу. Температура всередині була настільки високою, що на голові Олександра лопнула каска, але рятувальникам вдалося швидко локалізувати займання.

“Тоді я побачив чоловіка, який застряг між обшивкою та стіною будівлі. На рахунку була кожна секунда. Ми витягли його та передали медикам. Це була перша людина, яку я особисто врятував. Саме тоді я зрозумів, що рятувальник — це моє покликання”, – розповідає Сахаров.

24 лютого 2022 року, коли Олександр був у відпустці, він дізнався про початок війни і відразу зателефонував до частини, а наступного дня вийшов на чергування, усвідомлюючи, що це не час для відпочинку. Під час війни було багато викликів, пов’язаних із ворожими атаками, і найболючіше для рятувальника – усвідомлення, що людські життя під загрозою.

Олександр намагається уберегти своїх близьких від жахів війни, тому вдома рідко говорить про труднощі роботи. Спокій він знаходить в обіймах дружини та сина. Він бажає кожному українцю віри та впевненості у нашій перемозі, а після закінчення війни вся родина планує подорож за кордон.