Історія Одеси переплетена зі старими фасадами, революціями, війнами та кіно: одне з таких місць пам’яті — вулиця Кіри Муратової, яка до 2024 року мала назву Льва Толстого. Перейменування викликало різні оцінки — від символічного розриву з імперським минулим до відновлення культурної справедливості й нового обговорення того, ким є сучасна Одеса.
Про це розповідає Odesa24
Історія назв і міський контекст
Сьогоднішня вулиця Кіри Муратової — одна з найстарших артерій центральної частини міста. Вона з’явилася на картах ще у 1828 році під назвою Гулева, на честь місцевого купця-домовласника, чиї будівлі визначали вигляд цього кварталу. На початку вулиця була коротшою — простягалася від Дворянської до Дігтярної — але наприкінці XIX століття її подовжили до Старопортофранківської, і вона поступово стала важливою частиною міського центру.
- спочатку — Гулева, типова назва для торговельної Одеси XIX століття;
- у 1908 році — перейменування на честь генерал‑губернатора Костянтина Карангозова;
- у 1923 році — вулиця Льва Толстого;
- у 2024 році — вулиця Кіри Муратової.
За ці періоди одна міська артерія пройшла шлях від купецької довоєнної Одеси через радянські топоніми до сучасного культурного переосмислення. Уздовж вулиці збереглися десятки історичних будинків, пов’язаних із різними епохами та постатями, які формували міський простір.
Кіра Муратова: життя, творчість і звук міста
Кіра Муратова стала для Одеси не просто режисеркою, а автором певної кінематографічної версії міста — складної, нервової й щирої. Вона народилася 1934 року в бессарабських Сороках (нині — Молдова). Дитинство припало на трагічні роки Другої світової: батька стратили румунські війська, а сама родина пережила евакуацію до Ташкента.
У 1959 році Муратову спрямували на роботу до Одеської кіностудії, де почав формуватися її творчий світ. Вона не шукала картинної листівкової Одеси: у її фільмах місто постає дивним, протилежним до туристичного образу — улюблені локації режисерки були старі двори, напівзруйновані будівлі, випадкові перехожі та людські дивакуватості.
“Режисерка мала репутацію бунтівниці, яскравої особистості зі складним характером, адепта артхаузного кіно. Коли колеги намагалися надати своїм фільмам бодай якісь ознаки соцреалізму, Муратова шокувала керівництво соц-артом, і зрештою – й постмодерною мізантропією – себто мізантропією, в основі якої лежав чорний гумор. Вона наповнювала свій екранний світ кінематографічними паралелями босхіанських викриттів природи індивіда й соціуму”, – пише науковиця Людмила Новікова у статті “Одеса як основа кіносвіту Кіри Муратової”.
Її перші роботи конфліктували з радянською системою: «Короткі зустрічі» фактично заборонили, «Довгі проводи» довгі роки не показували на екранах, до її фільмів ставилися як до «незрозумілих» і «неідеологічних». Муратову відсторонювали від роботи й іноді прибирали її ім’я з титрів. Однак наприкінці 1980‑х років ситуація змінилася: вихід «Астенічного синдрому» приніс їй міжнародне визнання й зробив режисерку символом авторського кіно у Східній Європі.
- роботи Муратової відзначалися нервовістю, чорним гумором і відмовою від пафосу;
- вона шукала в людині складність і людяність у персонажах, які не вписувалися в радянські шаблони;
- її творчість вимагала уважного, рефлексивного глядача.
Муратова працювала в Одесі майже до кінця життя, знімала фільми на Одеській кіностудії, шукала акторів і місця зйомок, формуючи власну кіномову, тісно пов’язану з місцевою культурою.
Обрання її імені для вулиці — частина ширшого процесу деколонізації міського простору: міста переглядають, кого вшановувати в топоніміці, віддаючи перевагу постатям, що ближчі до місцевого культурного контексту. Для Одеси це також спосіб повернути видимість українським і одеським митцям, які довгий час залишалися у тіні імперських наративів.
Важливим є й те, що Муратова після Революції Гідності відкрито підтримувала Україну та засуджувала російську агресію, що для частини громадян стало додатковим аргументом на користь увічнення її імені. За життя режисерку вшанували на Алеї зірок в Одесі поруч із Михайлом Жванецьким, а на фасаді Одеської кіностудії встановлено меморіальну дошку.
Історія вулиці від купецької Гулевої до Кіри Муратової — це історія змін Одеси: минулі імена віддзеркалювали різні політичні й культурні епохи, а сучасне перейменування стало маркером нового погляду на міську пам’ять і культурну ідентичність.