На півдні Одеської області, серед буджацьких степів неподалік лиману Сасик, розташоване місто Татарбунари. Для багатьох це невелике містечко, однак тут перетинаються османська спадщина, татарські перекази та унікальні природні явища, які роблять населений пункт привабливим для дослідників і туристів.
Про це розповідає Odesa24
Фортеця серед степу: як зароджувалися Татарбунари
Історики та краєзнавці пропонують кілька версій походження поселення. На старих картах зустрічаються назви, співзвучні сучасній: “Татар-Пинар”, “Татар-Бояр” чи “Татаребарлат”, що свідчить про давнє заселення цієї ділянки ще до офіційного оформлення міста. Одна з найпопулярніших гіпотез пов’язує місцевість із половцями: прихильники цієї версії вважають, що в XIV столітті тут могла бути ставка половецьких ханів Кара-Буна, а поселення виконувало функції адміністративного центру кочових племен у південних степах.
Інша версія пов’язує Татарбунари з давньогрецьким поселенням Гермонакта, але більшість археологів і істориків ставляться до цієї думки з обережністю. Розкопки підтверджують наявність поселень на цій території від бронзового віку до середньовіччя, проте безперервний зв’язок між давніми стоянками і сучасним містом довести поки що не вдалося.
“На сьогодні найважливішим та найдостовірнішим історичним джерелом, в якому згадуються пізньосередньовічні Татарбунари, слід вважати подорожні нотатки відомого турецького мандрівника Евлії Челебі, який у 1657 році у складі турецького війська особисто відвідав місцевість між Дунаєм і Дністром. Татарбунарам (фортеці та поселенню біля неї) у його подорожніх записах відведено цілих два абзаци, що свідчить про певне значення населеного пункту на той час”, – зазначають на офіційній сторінці Татарбунарської міської ради.
З описів відомо, що укріплення на цьому місці було невеликою, але міцною чотирикутною фортецею з чотирма вежами та воротами, орієнтованими на південь. Усередині розташовувалися мечеть, зерносховище та приміщення для гарнізону. Навколо велися господарські ділянки: будинки, сади й виноградники, що вказує на тісний зв’язок оборонного пункту з місцевим господарством.
Багато дослідників вважає 1636–1637 роки найбільш правдоподібним початком безперервної історії сучасних Татарбунар: у цей період місто набуло стратегічного значення, контролювало караванні шляхи між Дунаєм і Дністром і було важливим пунктом на межі османських володінь. Фортеця розташовувалася серед заболочених ділянок і очеретів, що забезпечувало їй додатковий природний захист від нападів.
На жаль, від старовинної цитаделі майже нічого не залишилося: місцеві мешканці поступово розбирали мур на будівельні матеріали, і від укріплення збереглися тільки фрагменти стін, піднесення й численні легенди, які досі живуть у місцевій пам’яті.
Підземні джерела, ходи та легенди про скарби
Одна з найбільш привабливих і водночас містичних рис Татарбунар — підземні джерела, що інколи виринають просто серед міських вулиць. Для степової зони це рідкісне природне явище, яке давно стало підґрунтям місцевих переказів. Назва “Татар-Бунар” у перекладі означає “татарське джерело” або “татарський колодязь” і фіксується в документах XIV–XV століть.
У центральній частині міста збереглися кілька відомих джерел: деякі облаштовані для відпочинку мешканців і туристів, біля одного встановлено купальню та декоративний барельєф. Походження підземних вод викликає дискусії: одні дослідники припускають, що вода дійшла через стародавні акведуки, створені ще римлянами; інші вважають, що джерела можуть мати початок у Карпатах або на території сучасної Румунії.
- За легендами, під фортецею була створена мережа таємних ходів і печер за наказом османського правителя Кенан-паші, де нібито зберігалися награбовані коштовності й мито з купців.
- Існує моторошний переказ про підземну ріку: у катакомбах нібито є кілька потаємних дверей, за одними з яких закопані скарби, а за іншими — потужний водяний потік, що при відкритті може затопити місто.
Особливу увагу привертає старе дерево поблизу одного з джерел, якому місцеві краєзнавці приписують декілька століть життя; дехто вважає його своєрідним орієнтиром, який вказує шлях до підземних ходів і схованок.
Підземні води мали й практичне значення: у минулому в місті працював завод із розливу мінеральної води, яку цінували за особливий мінеральний склад і навіть використовували для квашення овочів. Сьогодні поєднання османського минулого, бессарабських традицій, степової природи й легенд про підземелля й скарби формує унікальний туристичний потенціал Татарбунар, незважаючи на невеликі розміри населеного пункту.